Прощання вийшло урочистим і світлим, хоч це і дивно ніби. Рідновірський обряд здивував, підходили матері і просили потім: "Проведіть і наших дітей так само". Бо ми проводимо до Роду Нашого, до святих душ предків. І добре там нашим героям, серед князів та воїв руських, відважних козаків, відданих Україні повстанців, бо серед своїх як рівні серед рівних вони там.
Отак виходить, братику Величаре, що навіть похованням своїм несеш Віру Рідну і гуртуєш людей навколо себе, що живий, що мертвий, ти вірно і віддано служиш рідній землі.
Мама твоя... вона так віддано намагається бути гідною сина героя. І слова її мудрі і вчинки достойні, але в останній момент чаєчкою упала на гріб твій, обнімаючи і ридаючи і так хотілося хоч частину сліз тих забрати, щоб горе її полегшити. Тато твій... він як чорна морська мушля... твердий, спокійний, зібраний, але торкнися його - і чуєш як аж гуде внутрішній біль і сльози. Як у мушлі назавжди закарбований шум моря, так і у ньому тепер постійно звучить і нуртує страшна втрата...
Вже не ображайся на нас, ти не любив зайвих розмов і тим паче про себе, але поминки ми провели по своєму, з розповідями про тебе, згадуючи так багато, бо кожен мав що розказати, бо в кожного свої неповторні спогади. Бо то вже треба нам, щоб жив ти вічно у нашій пам'яті. Бо ми скучаємо. Знаю, що зустріч буде, ми робитимемо свою святу справу по захисту нашої країни і твою продовжимо, а як час прийде обіймемося на Луках Сварожих. Спочивай з миром!
Берегиня Ясна Яковенко.
Немає коментарів:
Дописати коментар