На Здвиження земля "движиться" ближче до зими або, як кажуть, в цей день здригається-здвигається земля з літа на зиму. Птахи відлітають у вирій. Їхні проводи розпочинаються молитвами до Духів Предків, яким птахи мають передати звістку від живих родичів. [10, 348].
Народознавець Василь Скуратівський пише, що все лісове гаддя мусить зійтися на свою останню раду перед тим, як сховатися в землю. На ній кожен плазун має звітуватися за свої вчинки. Ті, які нікого не вжалили, мають право на спочинок до Змієвого дня, коли плазуни виходять із землі. Натомість такі, що порушили обітницю, не мають права на спочинок, бо їх "не бере земля", а відтак нечестивців проганяють геть. Це особливо небезпечне гаддя – воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому люди в цей час остерігаються їх. [16, 120].
Аналогічно проводиться суд над птахами, Степан Килимник приводить наступне сказання: "Птиці довго й нерадо ждуть цього дня, бо сонце відкликає назад усіх тих птахів, що прилітають до нас весною. Вони повинні б радіти, бо полетять у рай-ірий. Але ніхто з них не знає, що присудить їм суд, що саме в цей день відбувається і між птахами й над птахами. Ще сонце не глянуло на землю, як усі птиці, кожний окремий вид, злітаються у заповіджене їм місце. Ось тому на Здвиження й буває такий страшний птичий гамір. Одні птиці збираються на дротах, другі на деревах, треті у полі на траві, на горбочках, четверті – у лісі, п'яті – на воді, в очереті, одні в день, другі вночі. До цих птиць прилітає з вирію Птах-Суддя. Птах-Суддя походжає, чи сидить в середині між птахами – й усі по черзі оповідають йому про свої добрі і злі діла..." [8, 174].
В цей день церква відзначає празник Воздвиження Чесного і Життєдайного Хреста. Отець Юліан Катрій зазначає, що ВЧХ належить до дуже стародавніх празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника покрита серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди. [7, 222, 224].
На нашу думку, більшість духовних свят треба розглядати зі світоглядних основ, а не пізнішого накладання на історичні події, які часто взагалі не відбувалися, а придумані для поучення побожних вірян. Все ж ці легенди допомагають дізнатися первісну суть обряду.
Юліан Катрій пояснює, що у святкуванні ВЧХ не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто особливий урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста. [7, 224].
Ми не будемо зупинятися на кумедній історії віднайдення св. Хреста блаженною Оленою, матір'ю цесаря Костянтина в 326 р., цю подію христосівські церкви відзначають навесні. А згадаємо, як повідомляє Ю.Катрій, що початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму (14 вересня) було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева.
Аналогічно було ще раз встановлено Хреста після персидської неволі, коли цар Хозрой у 614 р. здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій по своїй перемозі над персами відзискав св. Хреста і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження св. Хреста. Празник воздвиження належить до 12 великих празників – так повідомляє нам о. Юліан Катрій. [7, 224, 225].
У цих розповідях ми бачимо звичайну казку з мандрами дерев'яного хреста, який мав би вже давно згнити або використаний на дрова, бо це знаряддя катування не гідне таких почестей у іновірців, але ніхто йому не завдав шкоди. А що зробили з хрестом віруючі?..
Пастор Іван Барчук засуджуючи хрестопоклоніння зазначає: "Але хоч люди наробили тих "рабських шибениць без міри", то, однак, найбільшою святинею є для них хоч маленька трісочка з того хреста, якого, ніби, цариця Олена знайшла, цебто того, власне, на якому був справді розп'ятий Сам Христос. Тим більше, що люди користолюбні і, замість того, щоб мати цілого "Нехуштана", то вони порубали "хреста Христового" на дрібні кусочки і розпродали їх за грубі гроші по цілому світі. Під час хрестоносних походів на турків (мусульман. – С.П.) від 1096-1291 рік йшли в Європу з Палестини цілі транспорти тих реліквій, які зробились предметом дуже оживленої торгівлі. З бігом часу не було майже церкви, яка не хвалилась би, що має хоч маленьку трісочку тієї святині. Пізніше вирахували, що коли б зібрати всі частини з того, ніби, хреста Господнього за всіх церков, то можна було б збудувати з них величезного корабля." [1, 20].
Ми бачимо, що особливо шанували безпосередньо хрест. Але ж поклоніння хресту, як символу Сонця, відомо у багатьох стародавніх народів, в тому числі археологами віднайдено різноманітні хрести на території сучасної України, це всім відомий факт. Для прикладу наведемо хрест (див. мал.) знайдений В. Хвойкою у Подніпров'ї, який датується добою Середнього Трипілля 4 тис. до н.е. [14, 18]. Виникає питання, чи винайдені хрести більш пізніших часів дійсно належали першим христосівцям, чи це були обереги стародавніх природних вір?
У цьому досліджені нас цікавить чому саме 14 вересня воздвигають символ Хреста, адже на цій даті особливо наполягають церковники. На нашу думку, ця подія дійсно пов'язана з переходом на осіннє-зимовий період, як і зазначено в народних віруваннях. Осінь рівнозначна вечору, коли Сонце заходить до лона Матері Землі. Це може ототожнюватися з битвою і запліднюючими функціями.
Нам відомо, що у вересні місяці закінчується панування Перуна. [10, 346]. Замість нього володарем від вересня до березня стає Велес. Ці два місяці, що тотожні у своїй назві з Велесом, як дві віхи, які Сонце має подолати, заходячи в потойбічний світ і виходячи з нього. Ім'я Віх(к)тор вказує нам на того, хто торує ці дві віхи через боротьбу. Супроводжує цю боротьбу Зоря (Вік(с)торія), крила якої символізують схід і захід.
Сонце може позначати фалічний символ Батька Неба. Відомим фалічним символом є також меч. Встромлений у землю меч є ознакою запліднення. В свою чергу, меч за своєю формою тотожний видовженому хресту (див. мал. стел). На варіанті Триглава середній зуб у формі хреста (меча) встромлюється в яйце в нижній частині. Яйце може означати могилу – символ вагітності Землі і одночасно символізувати храм-вмістилище. Часто храми ототожнюються з кораблем, тому хрести ще можуть означати щоглу.
Можемо припустити, що й хрещення Русі князем Володимиром і його поверження Перуна є міфологічним сюжетом. В імені Володимир можна розпізнати Бога Велеса, що дійсно є володарем нижнього світу. Інші складові імені Лад і Мир є ознакою осіннього Сонця. [12, 43]. Тому стає зрозумілим хрещення Володимира на Василя, бо це ім'я етнографи ототожнюють з Місяцем [6, 68] – потойбічним Сонцем. Сонячна сила завмирає доки не пробудиться навесні. Образ Князя Володимира відображає встановлення Хреста на київських горах. Цей образ одночасно символізує смерть і утворення зародку сонячного Бога.
Треба згадати й середньовічні розповіді про легендарного короля Артура, що уособлює весняне сонячне божество, якому дано силу витягти з каменю меча Ескалібура [15, 139]. Артур з 12 лицарями нагадує нам Ісуса Христоса з 12 апостолами.
Дата пробудження Перуна повинна бути протилежною даті його смерті, і таке свято фіксується в календарях. На місце старого Римського Бога війни Марса кликали нового, який мав би забезпечити врожай у новому господарському році. [4, 37]. І це дійство має відбуватися 14 березня. Аналогічно на цю ж дату жиди святкують Пурим (Перун) – перемогу Мордехая (походить від вавилонського бога Мардука, пор. місяць март) над Гаманом. Звідси руське гаман (також пор. "гумно") – вмістилище для скарбів, що тотожно Велесу. [13].
У скіфів було ушанування Бога війни Арея. Геродот описує наступне жертвопринесення цьому Богові: "В центрі області кожного народу існує священна споруда для Арея, яку вони роблять ось як: накладають в'язанки хмизу завдовжки і завширшки до трьох стадій, але не дуже високі. На них влаштовують чотирикутну площадку, три сторони якої стрімчасті, а на четверту можна зійти. Щороку вони накладають на цю споруду сто п'ятдесят возів хмизу, бо через непогоду вона постійно осідає. В таку купу хмизу кожен народ встромляє старий залізний меч, який є символом Арея..." [3, 194].
Леонід Залізняк наводить докази існування культу меча у скіфів. В урочищі Носаки поблизу с. Василівка Запорізької області київським археологом Ю. Балтриком розкопано курган висотою до 3 м. Поховань під курганом не знайдено, але у насипу стирчав залізний скіфський меч. Поклонялися мечу й сармати. Пізньосарматське плем'я алани "за варварським звичаєм встромляє у землю меч і поклоняється йому, як Марсу", – пише давньоримський історик Аміан Марцелін. [5, 169].
Боротьбу (поєднання) верхнього і нижнього світу бачимо на зображеннях священних якорів на монетах V–I ст. до н. е. Георгій Шаповалов звертає увагу на дуже важливий момент. У всіх якорів головними деталями являється веретено з рогами в нижній частині і закріплений у верхній частині веретена шток, що кріпиться під кутом 90о, але античні художники відображали рога і шток в одній плоскості, що утворювало образ хреста, що вінчає якір. Прикладами подібних зображень якорів і хрестів об'єднаних в одну композицію являються символи на монетах, що відкарбовані в Сирії біля 100 р. до н.е. і на монетах Нерона, датованих 60 р. до н. е. Археологічні знахідки підтверджують, що образ священного якоря з хрестом в верхній частині в римський час був використаний ранніми христосівцями. [17, 118, 119].
Подібний символ ми бачимо і на церковних куполах, де хрест у нижній частині закінчується півмісяцем. Можемо визначити, що півмісяць символізує роги Велеса, в які встромлений меч – символ Перуна. В іншому випадку символ хреста між рогами означає Сонце чи Вогонь, що знаходиться в човні (каміні) [11, 116]. Велесові роги, як варіант, можуть позначати жіноче лоно. Одними із символів Триглава є поєднання чоловічого (середній зуб) і жіночого (двозуб) начал [12, 48]. Запліднююча сутність образу відповідає вечірньому періоду, коли Сонце заходить до жіночого лона, а якір, який в цілому тотожний Триглаву, опускається в підводний мир. Ця ж позиція відповідає і державному прапору Русі-України: сонце (жовтий колір), що занурене під воду (синій колір).
В додаток наведемо приклад древнього єгипетського свята. Воно відбувалося в кінці літа, з появою в небі Молочного Шляху, що зникав на час спекотних місяців. Свято теж пов'язане з воздвиженням, але не хреста, а священного стовбура "Деда" з характерною рогулею на горі, що нагадувало роздвоєння одного з кінців Молочного Шляху. Ритуальний акт підняття "Деда" на землі символізував "відродження" на Небі "зоряного стовпа" або "зоряного древа", яким вбачався Молочний Шлях. [9, 64].
Єгипетське свято Воздвиження має відповідник у руській міфології. Роздвоєність стовбура може бути образом Велеса. Осіннє Сонце стає Дідом, адже це останній проміжок в річному колі, коли завмирає сонячна активність. Велесова Книга пов'язує захід Сонця із Молочним Шляхом (Стезею): "Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Сонцю вістяща. А також слухаємо: се вісники комонні скачуть до закату Сонця, аби управити його човен злат до ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Сонце спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме цей у Яві перед вечором. І так рече Сонцю, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі." (ВК,7ж) [2].
Виходячи з наведеного матеріалу, зробимо наступні висновки: свято Здвиження (Воздвиження) 14 вересня треба відзначати як день, коли Перун іде спати до свого пробудження 14 березня. В цей осіннє-зимовий час у володіння вступає протилежний Перуну Бог нижнього світу Велес, який в той же час може сприйматися як "старий" Перун. Символом Перуна служить видовжений Хрест, що первісно позначав меча або щоглу човна. Цей символ є прийнятним для сучасного рідновірства, незважаючи на те, що був використаний юдо-христосівством. Пропонуємо хрести вважати стародавнім символом нашого народу, які оберігають його духовну сутність.
Література:
1. Барчук І. Хрест і хресне
знамення. – Чікаго – Саскатун,1951. – 52 с.
2. Велесова Книга / Упор.,
перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). –
192 с.
3. Геродот. Історії в дев'яти
книгах / пер. А.О. Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.
4. Жуйкова М. Номінація смерті
та архаїчне мислення // Студії з інтегральної культурології. – Вип. І:
Thonatos. – Львів, 1996. – С. 28 – 62.
5. Залізняк Л.Л. Нариси
стародавньої історії України. – К.: Абрис, 1994. – 256 с.
6. Знойко О.П. Міфи Київської
землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
7. Катрій Ю.Я. Пізнай свій
обряд! – Ню Йорк – Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
8. Килимник
С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній
цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
9. Ларичев
В.Е. Колесо времени. (Солнце, Луна и древние люди.). – Новосибирск: Наука,
1986. – 176 с.
10. Лозко Г.С. Українське
народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – С. 348.
11. Пашник С.Д. Духовне
значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції
"Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя,
20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – 112-128.
12. Пашник С.Д. Іменослов –
Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с.
13. Пашник С.Д. Про наше
весняне свято Матері-Землі та нежидівське свято Пурим. – www.svit.in.ua\stat\st30.
14. Перегуда В. Трипільський
хрест // Перехід-IV. – вип. 12. – С. 18.
15. Пернатьев Ю.С. Тайны и
феномены эпох. От древних времен до наших дней. – Харьков: КСД, 2008. – 320 с.
16. Скуратівський В.Т.
Місяцелік: Укр. нар. Календар. – К.: Мистецтво, 1992. – С. 120-121.
17. Шаповалов
Г.И. Корабли веры: Судоходство в духовной жизни древней Украины. – Запорожье:
Дикое Поле, 1997. – 160 с.
Постійне розташування статті - https://svit.in.ua/pra/9p3.htm
Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку!
Картка ПриватБанк:
4149 6090 0382 7658
Картка Monobank:
4441 1144 6569 7371
#Здвиження #Хрест #Велес #Свято #РіднаВіра #СвітовитПашник
Немає коментарів:
Дописати коментар