понеділок, 4 квітня 2016 р.

Історія виявлення і дослідження Велесової Книги

Наше життя рухається вперед, та іноді треба озиратися назад, щоб згадати минулі часи і зробити правильні висновки, такому вчить нас Велесова Книга – збірка духовних текстів руського Роду. Ми вчитуємося в її слова аби зрозуміти призначення свого життя, згадати свій Рід, звідки походимо і куди йдемо. Це надає нам впевненості в собі, дає зрозуміти, що ми не самі, а з нами Боги і наші Предки.
Ми не знаємо, хто писав чи пізніше переписував Велесову Книгу, де вона зберігалася і як потрапила до маєтку останніх господарів. Це залишається в таємниці, і ми можемо тільки припускатися різноманітних версій. Для нас найголовніше, що її таки віднайшли випадково в буремні роки громадянської війни 1919 року.
Серпневого дня полковник царської армії Федір Артурович Ізенбек потрапив на розгромлений маєток. Сам полковник не міг точно пригадати, де був маєток і кому він належав: чи то князям Задонським, чи Донським, чи Донцовим. Вдалося відновити бойовий маршрут за свідченнями офіцерів полку Маркова, де служив Ізенбек командиром батареї.
Цей маєток, на думку Бориса Ребіндера, знаходиться у Великому Бурлуку (нині Харківська обл.) і належав Олександру Івановичу Задонському, ватажку дворянства в повітових містечках Волчанськ, і пізніше, Куп'янськ. Ребіндер повідомляє, що його сім'я добре знала Задонських, яка була знищена у серпні 1919 (за іншими свідченнями у грудні 1918) року.
Перекладач і дослідник Борис Яценко встановив, що 1680 р. помістя Великий Бурлук придбав полковник ізюмський і харківський Григорій Донець-Захаржевський (пом. 1691 р.). Згодом, аж до ліквідації української автономії, ізюмськими полковниками були його сини Федір та Костянтин і внук Михайло. На початку ХХ ст. помістя також належало старовинному родові Донців-Захаржевських.
Праві обидва дослідники: нащадок роду Андрій Якович Донец-Захаржевський побудував при садибі Преображенський храм (знищений), він же розпочав і будівництво палацу, який був закінчений його зятем – генералом Воїном Дмитровичем Задонським, героєм війни 1812 року.
Маєток Донець-Захаржевських – Задонських у Великому Бурлуку Харківської обл.
Полковник Ізенбек блукаючи спустошеними кімнатами будинку, зайшов до бібліотеки, де на підлозі валялися розкидані книжки. Там його увагу привернули древні дерев'яні дощечки з вигравіруваними незнайомими літерами. Деякі дощечки були в доброму стані, інші трухляві або надщерблені. Ізенбек колись захоплювався археологією і тому відразу зрозумів, що дощечки можуть становити історичну цінність. Він гукнув солдата і наказав зібрати дощечки до похідної сумки і оберігати їх.
За перебігом громадянської війни полковник Ізенбек разом з білогвардійцями потрапляє до Криму, звідти евакуювалися до Константинополя. І нарешті, у 1922 році, Федір Ізенбек зі своєю дорогоцінною сумкою опинився спочатку у Франції, а потім у Бельгії. Там він заробляв на хліб тим, що малював східні візерунки для фабрики килимів, не оженився і часто пиячив. Знайдені і збережені дощечки нікому не показував.
Федір Ізенбек подружився з таким же емігрантом Юрієм Миролюбовим, який цікавився стародавньою історією як Росії так і України. Окрім того, Миролюбов був поетом і письменником та шукав сюжети, які б допомогли йому щось написати про культуру древніх слов'ян.
Одного дня 1925 року Ізенбек запросив Миролюбова зайти до нього розглянути картини, а під час розмови письменник сказав, що мріє написати епічну поему про "Святослава Хороброго", але йому бракує текстів з подробицями про життя стародавніх слов'ян та їх мову. Федір показав йому дощечки, які здивували Миролюбова і він відразу взявся за їх дослідження та копіювання.
Як згадує Миролюбов, дощечки були зв'язані ремінцем, пропущеним крізь дірочки, приблизно однакового розміру: тридцять вісім сантиметрів на двадцять два, товщиною в пів-сантиметра. Поверхня була подряпана від довгого зберігання. Місцями вони були зовсім зіпсовані, якимось плямами, місцями пожолобилися, надулися, немовби від вологи. Лак, що їх покривав, або ж олія, повідставав, зійшов. Під ним була темна деревина. Ізенбек думав, що дошки березові. 
Краї були відрізані нерівно. Схоже, що їх різали ножем, а не пилкою. За розмірами одні були більшими, інші – меншими, так що дошки прилягали один до одного нерівно. Поверхня очевидно також скоблена перед писанням, була нерівна, з поглибленнями.
Текст був написаний або надряпаний шилом, а потім натертий чимось бурим, потемнілим від часу, після чого покритий лаком чи маслом. Можливо, текст дряпали ножем, чого Миролюбов не міг сказати з впевненістю.
Кожного разу для рядка була проведена лінія, досить нерівна, а текст був писаний під нею. На другому боці текст немовби продовжував попередній, так що треба було перевертати зв'язку дощечок.
На полях деяких дощечок були зображення голови бика, на других – сонця, на третіх – різних тварин, можливо, лисиці, або собаки, або вівці, важко було розпізнати ці фігури. Миролюбов гадав, що це були символи місяців року.
Букви були не всі однакові за величиною, були рядки мілкі, а були й крупніші. Видно, що не один чоловік їх писав. Деякі дощечки потріскалися від часу, інші протрухлявіли, і Миролюбов їх склеював за допомогою силікатного лаку.
Ізенбек заборонив Миролюбову виносити дощечки зі своєї квартири, тому справа затяглася на роки. Миролюбов зумів розшифрувати літери, хоч і не обійшлося без помилок. Вдалося скопіювати близько сорока дощечок. Точна кількість невідома, бо деякі були поламані і, можливо, не правильно склеєні їхні шматочки.
Миролюбов перемальовував букву за буквою, не завжди розуміючи значення слова чи речення, та потроху робота просувалася і десь у 1939 році була переписана остання дощечка. Завдяки цій роботі ми маємо тепер тексти цієї безцінної пам'ятки руської історії та духовності.
Існує лист, з якого відомо, що Миролюбов пересилав копії дощечок на зберігання до Музею Російського мистецтва у Сан-Франциско. Припускають, що це він робив в міру того, як закінчував копіювати чергову табличку. Секретарем музею був генерал Олександр Куренков, якого знали під іменем А.А. Кур. Він почав досліджувати тексти дощечок і опублікував свої перші розвідки у 1954 році в літературній газеті "Жар-птиця". Це було перше публічне знайомство з дощечками, винайденими полковником Ізенбеком.
Доля самих дощечок дослідникам невідома. Коли почалася війна, Ізенбек залишився у Брюсселі, де й помер в серпні 1941 року. А коли до Миролюбова перейшло те, що залишив у спадок Ізенбек, дощечок уже не було.
Близько 1954 року Миролюбов переїхав до Сан-Франциско, де й почалося його співробітництво з А.А. Куром. Він навіть став редактором газети "Жар-птиця". Юрій Миролюбов помер 6 листопада 1970 року на кораблі в дорозі до Європи.
Свідчення про знаходження дощечок і праця над ними виходять тільки від Юрія Миролюбова, тому у багатьох дослідників виникає запитання щодо їх достовірності. Але огляд творів Миролюбова повністю виключає його спроможність підробити Велесову Книгу, як це дехто намагається довести. Хоча не виключно, що Миролюбов міг втручатися у автентичні тексти Велесової Книги, особливо у пошкоджених місцях, адже крім нього дощечок ніхто не бачив. Це питання потребує досконалого вивчення.
Серед тих, хто зацікавився дощечками Ізенбека, був професор біології Парамонов. Саме йому вдалося просунути дослідження дощечок і назвати їх "Велесовою Книгою", бо за змістом 16-ї дощечки саме Велесу присвячувалася ця книга. Парамонов добре знав історію Русі, старослов'янську мову, шляхом логічного аналізу пояснював тексти. Він видав дві книжки під псевдонімом Сергій Лісний. У першій, під назвою "Русь, звідки ти прийшла?", йдеться про історію відкриття дощечок Ізенбека. У другій – "Велесова Книга" – вміщено аналіз десяти перших табличок, опублікованих у "Жар-птиці" в 1957–1959 роках. Ці праці пізніше увійшли до книги "Русь, откуда ти?" Професор Лісний-Парамонов помер в Австралії у 1968 році.
В 1968 і 1970 роках стараннями Миколи Федоровича Скрипника (Голландія) з'явилися українські публікації Велесової Книги у видавництві "Млин" (Гаага) і на сторінках "Календаря канадійського фермера", вони включили переклад виконаний Андрієм Кирпичем (Велика Британія). Саме з цим текстом ознайомив читача України київський журнал "Дніпро" (1990 р. – № 4).
Повний автентичний текст Велесової Книги був зібраний і опублікований 1972 і 1975 рр. Миколою Скрипником, який передав Борису Ребіндеру (Франція) повне зібрання текстів Велесової Книги з перекладом на українську, російську, англійську мови. Борис Ребіндер видав книжку на французькій мові "Велесова Книга: життя та релігія слов'ян" (Париж, 1980 р.).
Значний внесок у дослідження Велесової Книги зробив професор Володимир Шаян. Його праця "Аналіза «Велес книги" розкриває космогонічне мислення нашого народу. Як фахівець-мовник, В. Шаян переклав кілька дощечок, висловив свої думки щодо правильності перекладу, провів паралелі з Рігведами. Він зазначив, що Книга Велеса – це перший документ, який дозволяє заглянути безпосередньо у саму суть Віри наших Предків.
В Україні окремим друком вийшли повні і удосконалені переклади з численними коментарями Бориса Яценка (Київ, 1995 р.) та Галини Лозко (Київ, 2002 р.). Ці дві праці зробили великий крок в популяризації древньої пам'ятки. Завдяки наполегливій праці визначних вчених вдалося затвердити значимість Велесової Книги для руського народу на державному рівні і ввести її в шкільну навчальну програму. І лише 2009 року за наполяганням "науковців", які виконували змову недоброзичливців Руської Духовності, книгу вилучили з програми, тим самим позбавили молоде покоління осягнути велике богонатхненне письмо, яке допомагало вижити нашому народові у тяжкі роки.
Ми впевнені, що прийде час, коли Велесова Книга посяде своє гідне місце у свідомості русинів. Її священні тексти будуть надихати наш народ до великих звершень і перемог.

В даній книзі ми продовжуємо дослідження Велесової Книги і пропонуємо дослівний переклад, який дасть більш краще відчути мову і образність тексту, для цього залишено слова, які зрозумілі читачу, близькими до оригіналу. Для окремих складних слів зроблено пояснення у виносках. Вибравши такий стиль прийшлося ігнорувати правила сучасної мови. В багатьох місцях ви знайдете відмінний зміст від раніше запропонованих перекладів. Робота над вивченням тексту Велесової Книги продовжується, запрошуємо до співпраці.

Світовит Пашник


Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар