Сьогодні поминали воїнів-рідновірів, героїв Азову, що загинули в Маріуполі.
На захід прийшло багато молоді з Центурії - об'єднання, де юні хлопці і дівчата гартують свої тіла і дух, щоб, коли дозволить вік, стати на захист України.
Пішов дощ - ніхто не покинув коло, не побіг за парасолькою. Столи як вкопані навколо портретів старших побратимів.
Боже... Після всіх фебешних срачів про ухилянтів, де неслися крики: а що ваша Україна мені особисто зробила, і хай діти депутатів її захищають, я сьогодні стояла у колі людей, власне дітей, для який Батьківщина - не порожній звук, які Україні готові віддавати свої сили, вміння, здоров'я і життя.
Вони стояли під бридким холодним дощем, прозвучав наказ: "До молитви! Зняти головні убори!" І всі як один оголили голови, підставивши їх під важкі холодні краплі.
Цей момент різонув мене як ножем. Гостро, щемко, до сліз. Добре, під дощем їх не видно, бо всю молитву я проплакала, дивлячись на них.
Гідна сильна зміна прийшла на ваше місце, хлопці! Але як хочеться, щоб свої сили та натхнення вони віддали на розбудову української держави, в не стали тут прапорами...
Вічна пам'ять, вам, хлопці, тепер разом з Богами у Вирії ви стали Богунами. І молюся я до вас, як до Богунів про захист України і про світлу долю цієї юні, що прийшла вшанувати ваш подвиг. (Ясна Яковенко).

Немає коментарів:
Дописати коментар