Хай приймуть Боги до небесного війська Перунового славного воїна. Тепер він Богун, бо поєднався з Рідними Богами воєдино, і світить нам зіркою з Неба, чекаючи свого нового народження серед нашого Роду. Вічна пам'ять!
Обряд за рідним звичаєм проводив голова громада "Мокоша" жрець Ведослав Долгочуб.
Денис Істомін добровільно долучився до лав Збройних сил України та пішов служити за контрактом у складі 35 бригади морської піхоти. Брав участь у звільненні Херсону внаслідок чого отримав поранення. Після одужання знову повернувся на передову, але вже в складі 3-ї штурмової бригади. Він перебував у найгарячіших точках фронту. Денис загинув 20 червня під час виконання бойового завдання на Луганському напрямку. У нього залишилося троє дітей.
Дружина Юлія Істоміна:
5 червня я отримала повідомлення від Дениса
«Якщо що, І Мехбат 3 рота»
В мене була купа запитань:
- Чому не в шпиталь, а на завдання? (В Дениса була сильна травма коліна, потрібно було вставляти імплант).
- Чому так мало відпочили після попереднього - 21-денного завдання? (Всього декілька днів).
- А куди відправляють?
- А буде зв'язок?
- А як надовго?
- А можна відмовитись?
На що Денис відповів:
- Тут гинуть люди щодня, а заміни немає! Юль, тут 19-ті річні хлопці…
Хто, як не я?
Він завжди так казав: Хто, як не я?! Та усміхався.
Я завжди починала наводити паніку, коли Денис не з’являвся на зв’язок більш ніж 3 дні. В мене вже були люди, через кого я могла дізнатися, як він, де він та що з ним.
Раніше я отримувала різні відповіді — що Денис на завданні, що в нього немає зв’язку, що він відсипається після бойового завдання…
Цей раз Денис не виходив на зв’язок вже 19 діб.
На моє повідомлення чи все добре, мені відповіли «з вами зв’яжуться».
Я одразу подумала, що він або в шпиталі, або… але ні, думала я, напевно сильна травма і він сам не може подзвонити.
Потім дзвінок десь біля 12-ої дня … «Денис загинув при виконанні бойового завдання…» більше я нічого не памʼятаю.
Я навіть плакати з початку не могла, я не бачила и не чула нічого навколо, цей стан…
Я виходила на вулицю, ходила між поверхами в домі, дзвонила всім, я не знала як про це сказати дітям…
Сказала їм увечері… Я ніколи не забуду цей крик…
Потім поїздка в Україну, аналіз ДНК, довге очікування і біль…
20-ого вересня, рівно три місяці з дня загибелі, ми гідно провели Дениса, так як хотів він.
Гідний нащадок українських героїв!
Навіки в строю!
Відео на сторінці Юлії Істоміної у ФБ
Немає коментарів:
Дописати коментар