Субота - Божий день

Шостий день тижня між п'ятницею та неділею в сучасному календарі називається субота. Переважно при п'ятиденному робочому тижні субота з неділею вважається вихідними днями.

Субота в Біблії

Хибно вважають, що українська назва походить від жидівського "шабат" (відпочинок). Вперше Біблія про особливий статус "дня сьомого" згадує у другому розділі книги Буття, коли Бог благословив день суботній і освятив його. Надалі "сьомий день" був включений в число Десяти заповідей як регулярний дня відпочинку, присвяченого поклонінню Богу, інші шість днів були зайняті роботою.

(Бут. 2: 2-3) І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив (шабат) у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.

І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив.

(Вих. 31: 13-16) А ти промовляй Ізраїлевим синам, говорячи: Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви познали, що Я Господь, що освячує вас! … І будуть Ізраїлеві сини додержувати суботу, щоб зробити суботу вічним заповітом для своїх поколінь. [1].

Під біблійним впливом Лев Силенко відкинув назву субота, визначивши її як виключно жидівське слово. Натомість придумав назву шостак: "Бог Ізраеля (Іакова) Єгова, як про це написали рабіни Езикіел-Ездра у "Торі" ("П'ятикнижжі Мойсея"), за шість днів "сотворив" світ – рослини, тварини і двох людей (Адама і Єву), і сьомого дня пішов на "саббатс" (спочинок)... Неділя – значить не ділати, відпочивати. Ті, які впроваджували латино-грецький християнізм в Русі (Україні), щоб хоч частинно ожидовити українські назви днів, викинули слово "шостак" і впровадили "саббатс" (суботу)."[11, 103].

Автор книги "Українське народознавство" Галина Лозко пише, що "багато дослідників сходяться на тому, що назва цього дня походить від вавилонського "шаббат" – спокій. Вавилоняни в цей день не займалися справами, а молилися" [5, 164 с.].

Ми знаємо про Вавилонський полон жидів. І що саме там творилася Тора (П'ятикнижжя Мойсея). Рабини Езикіел і Ездра скомпонували її, як твердять історики, 2500 років тому на основі вавилоно-ассирійських мітів [11, 128], то цілком логічно припустити, що саме звідти жиди запозичили це слово.

Дажбог-Купало

Зв'язок свята Соботка-Купало з суботою

Галина Лозко зазначає: "Дослідники погоджуються, що назва цього дня походить від старослов'янського "со+битіє", тобто "буття (моління) разом", оскільки в цей день наші Предки вирушали до своїх святинь, щоб поспілкуватися з іншими людьми та з Богами". [5, 164]. Також Г. Лозко повідомляє, що поляки свято Купала називають Собутка, на честь цього свята названа гора поблизу Вроцлава Соботка, де в давнину було загальнослов'янське святилище Бога Купайла. Праукраїнська назва свята Купайло пов'язується з ім'ям цього Бога, що має корінь куп- (купа), отже це масове свято, що святкується вкупі, купно і супроводжується купанням [6, 119]. Також є місто Собутка (польск. Sobótka) у Вроцлавському повяті.

Маргарита Жуйкова пише, що "західні слов'яни іменують Купальське свято соботкою. Слов'янське слово sobotka має прозору внутрішню форму і означає буквально 'перебування разом' (префікс со – 'разом', 'купно', корінь – 'бути'. Така назва підкреслює дуже важливий аспект свята – його громадський характер. Слово соботка відоме не лише західним слов'янам: у деяких поліських купальських піснях воно вживається у значенні 'багаття':

Запалала собітойка,

Схопилася челядойка,

Схопилася, прибігає,

Та ще дровець докладає.

Собітойка ясно горить,

Челядойка пишно ходить.

Собітойка догоряє,

Худобойка проквітає.

У тому ж значенні це слово вживалося у лемків:

На святого Яна собітку палили –

Ей, Яне, Яне, святий Яне!"

Але М. Жуйкова зауважує, що свято Соботка пов'язувати з днем тижня суботою є помилковим, бо вважає його, посилаючись на М. Фасмера, запозиченням з давньогебрейської мови, де воно означало священну річку, у якій відбувалися ритуальні омовіння. І особливо наголошує, що "крім випадкового формального збігу, назва купальського свята соботка не має з давньогебрейським словом нічого спільного." [див. 3, 45].

Не зважаючи, що статті у М. Жуйкової досить глибокі в дослідженнях символізму і мітології, ми все ж спробуємо їй заперечити, що цей дуже цікавий "збіг" не тільки мовний, але й обрядово-мітологічний. Купало (інша назва Рай), як прояв Сонця-Дажбога, вступає у правління від літнього сонцестояння. Ми маємо на ознаку свята Соботки Вогонь, як зародок Сонця, а також відповідний шлюб Вогню і Води, де Сонце має зануритися у Світові води, а разом із ним і люди роблять омовіння: " і Купалбог, який до Митнищ правити має, і всячеське омовіння" [2, ВК,38а]. Тобто на цей час має закінчитися правління Ярила: на вечір настає його смерть у Водах, а потім зранку воскресіння у новому прояві, тобто настає важлива подія – "собитіє".

Календарна шестиденка

Щоб розібратися чому саме свято літнього-сонцестояння названо Соботкою нам допоможе давня календарна система, яка існувала в шумерів, єгиптян та і в нас слов'ян. Мова йде про шестиденку. Академік Борис Рибаков зазначив, що "ряд побічних даних дозволяють думати, що у індоєвропейських народів, в тому числі й у слов'ян, древній облік часу був таким: рік ділився на 12 місяців по 30 днів в кожному; тиждень складався з шести днів. П'ять-шість днів, що не дораховували до сонячного року, виставлялися в особливий передсвятковий тиждень перед Новим роком" [8, 15].

Треба сказати, що ці 5-6 днів при реформуванні римського календаря були розкидані по різних місяцях. І щоб не зламати прадавню систему в місяцях, що стали тримати 31 день, свята в останньому тижні пересунули на 1 день, наприклад: Різдво чи Благовіщення замість 24 числа відзначають 25. Місяць червень має 30 днів, тому свято Купало-Соботка залишилося на традиційній даті 24 червня. Якщо немає сьомого дня неділі, то дні тижня отримають наступне ділення: 1-6, 7-12, 13-18, 19-24, 25-30. Не складно побачити, що більшість сучасних сонячних свят припаде на суботи.

Загалом така календарна система до сучасності дійшла у вигляді математичного кола, що має 360 градусів і циферблату годинника з поділом на 12 годин і 60 хвилин при 5 хвилинних поділах між цифрами, що означають 5 тижнів у місяці. Загальна кількість шестиденних тижнів у році складає 60, що відповідає давній обчислювальній системі "копі". І як не дивно, але саме на циферблаті тиждень "не ділиться", тобто міг послугувати появі назви сьомого дня неділі, а не від того, що не працювали. [7, 17-19].

Семиденка могла виникнути при реформі і переході на сонячний календар при 28-ми денному місяці з 4 тижнями по 7 днів. Тоді у році буде 13 місяців, що дорівнює майже повному сонячному року в 364 дні. На нашу думку, є невірним вважати, що це місячний календар, бо синодичний місяць містить 29,5 діб (від молодика до молодика), що наближає його до цифри 30, а не 28. Більш ранній місячно-сонячний календар мав чергування по 29 і 30 днів. А перехід на місяць по 28 днів практично може використовуватися тільки в сонячному календарі, де фази Місяця не враховуються, як і при сучасному календарі по 30 і 31 дню.

Цей 28-денний календар не набув поширення, а ось семиденний тиждень залишився і зламав традиційну шестиденку. Щоправда реформаторів вистачало і в різний час виникали тижні з різною кількістю днів.

Златковська Т. пише, що витоки семиденного тижня лежать в давньосхідних системах вирахування часу, якою користувалися в Шумері, Вавилоні, Китаї. Семиденку від вавилонян перейняли Іудеї, звідки вона лише в І в. н. е. (або в самому кінці І в. до н. е. між 30-м і 26-м роками) потрапила в Рим. [4, 35]. Щоправда для нас залишилося питання, чи не змінилася шестиденка в Шумері з приходом туди семітів?

Так як система свят в європейських календарях склалася раніше, то введення 7-денки практично не позначилося на датах свят за сонячним календарем. Єдине місце, де витримується семиденна система, так це при вирахуванні юдо-євангельських свят відносно Пасхалії, бо рахують тижні по 7 днів і відносно цього виставляють дати, що зміщуються по сонячному календарі, що приводить до дублювання свят в різних системах.

Деякі європейські країни все ж намагаються дотриматися біблійних настанов ушановувати суботу, тому тижні у них починаються з неділі і тоді субота стає сьомим днем. Різниця з юдеями лише в тому, що ті починають добу трохи раніше – з вечора. Але в цьому випадку наша слов'янська традиція руйнується, бо дні тижня мають числову послідовність, тобто вівторок не буде вторим, четвер четвертим, а п'ятниця п'ятою.

Повертаємося до шестиденки, де ми з'ясували, що субота завершувала тиждень (неділю), і для людей цей день був присвячений Богу Сонця, і вони збиралися на це "собитіє" у храми чи відкриті святилища на спільні молитви. Купало-Соботка теж відповідно припадало на суботній день, коли й запалювався з п'ятниці на суботу священний вогонь при омовінні Сонця у Водах. Сонце ввечері вмирало, а наступного ранку знову воскресало. І таке свято було кожної суботи. Звісно, що були особливі свята, які відзначалися більш урочисто. А при семиденці виник хибний день, тому Ісуса-Сонце розіп'яли в п'ятницю, а воскресіння відбулося тільки через день "о ранній порі в неділю", тобто "по трьох днях після смерті". Тобто виходить наче так, що в суботу ми Сонця-Ісуса не бачимо, бо воно ще мертве і лежить у гробі – тоді що ж нам світить на небі?

Боги Сонця

Тепер залишилося нам привести імена Богів, що своїм ім'ям близькі до суботи. Зауважимо, що деякі літери можуть бути замінені близькими за звучанням. Так сонячне божество в ведійській мітології Савітар (санскр. savitr, savitā सवित्र батько, збудник). Про солярний характер божества можна судити з його епітетів. Очі, руки і мова в Савітара золоті, волосся жовте. Його золота колісниця забезпечена золотим дишлем, які приймають, як і сам Савітар, різні форми; її везуть два променистих коня. Йому приписується сильне золоте сяйво, яке він випромінює навколо, освітлюючи повітря, небо, землю і весь світ. Він піднімає вгору свої могутні золоті руки, якими благословляє і пробуджує всі істоти і які простягаються аж до краю землі. Савітар їде у своїй золотій колісниці по верхньому і нижньому шляху, зважаючи на все створіння; він виміряв весь земний простір, йде в три світлі небесні царства і з'єднується з променями сонця. Протилежна думка належить професору Г. Ольденбергу, який вважає, що Савітар являє собою відвернену ідею збудження, життєдайності, і конкретні ознаки сонця тільки приєдналися до цієї ідеї шляхом вторинного процесу. [див. 10].

Саваот

Для нас ці свідчення важливі, бо ми знаємо, що Бог Сонця одночасно є фалічним образом Батька Неба. Тому функція Савітара може бути пов'язаною з воскресінням фалоса, тобто хрещення – це занурення у Води жіночого лона, а воскресіння – поява на світ. Таким конкретним святом є Богоявлення, коли Сонце з'являється після ночі перебування у Водах. [7, 147].

Сабазій

Також маємо богів Передньої Азії з подібним ім'ям. У хеттів був Бог Сонця з ім'ям Сіват, який пізніше став Богом дня [13, 301]. Можливо звідти цей мітологічний персонаж потрапив у Біблію з ім'ям Саваот. Лев Силенко у "Мага Вірі" визначає ім'я Саваота, посилаючись на Джана А. Алегро, як створене з сумеріанського слова "Сіпа-ад" ("сіпа" – розтягнений ріг, пеніс), що значить "пеніс приступу", "зливи". Далі в "Мага Вірі" пишеться, що люди, які щонеділі співають "Свят, свят, свят Господь Бог Саваот" довідавшись про історію значення слова "Саваот", можуть оправдано огірчитися. Джан А. Алегро, довівши, що слово "Саваот" означає "пеніс", нікого не огірчує. Усі частини тіла людського гарні. Людина – найгарніше в світі створіння. [11, 184-185].

З біблійним Саваотом порівнюють Бога фракійців і фрігійців Сабазія (Савватій, Сабацій). Греки ототожнювали його з Діонісом, сином Зевса, або навіть із самим Зевсом. В пізнішу епоху формування античної мітології Сабазія вважали подавцем благ. На деяких пам'ятниках Сабазія іменують "володарем всесвіту"; саме ім'я божества має спільний корень з санскр. sabhâdj, шанований, і з грец. σέβειν, шанувати, поважати. [див. 9].

Можна стверджувати про повну тотожність слов'янського Сварога і біблійного Саваота. Треба додати, що Сварог є Богом шлюбу, а 'сват' – це людина, яка за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних сватає обрану особу, також це староста на весільному обряді. Батьків або родичів одного з подружжів називають сватами.

З цього приводу треба зазначити, що в Україні відзначають церковне свято Сави 5 грудня, яке цілком можна вважати стародавнім. Саву ушановують у переддень до свята Миколи (Санта Клаус та ін.) 6 грудня (це теж субота в шестиденці), який має фалічний символ: червоний одяг, білу бороду, мішок. Микола має ходити з вечора всю ніч і розносити подарунки, причому никати їх під подушки, ялинки і в чобітки. [7, 125-127].

Нас зацікавило слово "чоботи" зі схожістю до "суботи". Наче нічого спільного. Але розглядаючи близьке слово "саботаж", знаходимо, що воно походить від франц. saboter – стукати черевиками, sabot – черевики на дерев'яній підошві чи видовбані з дерева [12, 596]; як варіант, слово позначає копито. Швидше зняття черевика символізувало відпочинок, небажання працювати. А "відкинути копита" – означає померти або просто відпочити.

Чоботи мають бути пов'язані із мітологічним сюжетом щодо сонячного божества. Так коли Сонце, як і людина, іде спати, то має зняти з себе чоботи, а коли встає, то одягає. За звичаєм, коли чоловік приходить до жінки, то вона на знак поваги має зняти йому чоботи. Злягання із жінкою – це заходження в потойбічний світ. Тому можливо, що коли заходять до храму-дому (потойбіччя), то в знак поваги в багатьох релігіях знімають чоботи.

На ярмарках, що звісно проводилися у день відпочинку, одна із розваг була на стовпі закріпляли колесо, а на нього чіпляли чоботи і бажаючі їх мали дістати. За давніх часів стовп не тільки користувався особливою популярністю за свою складність і запал, але і мав деяку духовну складову. Його підкорення означало проходження декількох ступенів посвяти, починаючи з нижнього рівня, який розташовується безпосередньо на землі, і закінчуючи світом духів, який символізувала вершина стовпа. Саме там людина отримувала від божества своєрідний матеріальний дар, який уособлювали різноманітні призи.

Ми маємо досить багато імен Богів і слів, що є близькими до суботи. Ми ігноруємо сучасне правило утворення слів, особливо коли вони багатоскладні. Тому можемо зробити висновок, що назва дня тижня 'субота' є загальною для різних народів і пов'язана з ушануванням Бога: воскресіння Сонця і переміщення його до небесного Отця – настання Дня. Можливо небесне склепіння також пов'язане зі словом 'субота' – звід (рос. свод), він же й купол (анг. cupola, лат. cupula), то й народ збирався під зводом храму на 'свято' (тобто зводився до купи), щоб запалити священний вогонь як зародок Сонця. А разом із тим з Богом тримали 'совіт', дотримувалися божого 'завіту' і давали 'обіт' в божому храмі. Мали у цей день славити, як саме Сонце, так і Небо, а разом із тим і Божий закон Праву, згідно якого відбувається колооберт життя.

Література:

1. Біблія /переклад Огієнко І. – ВБФ "Східнослов'янська гуманітарна місія", 2016. – 1360 с.

2. Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7526 (2018). – 192 с.

3. Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення / Студії з інтегральної культурології. Thanatos. – 1996. – № 1. – С. 28–62.

4. Златковская Т.Д. Исторические корни европейского календаря // Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. – Москва: Наука, 1983. – С.24-39.

5. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.

6. Лозко Г.С. Коло Свароже. Відродження традицій. – К.: Укр. письменник, 2005. – 222 с.

7. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: РПК, 7526 (2018). – 172 с.

8. Рыбаков Б.А. Календарь древних славян // Сквозь века. К истокам культуры народов СССР: Сборник. Вып.1. – М.: Знание, 1986. – 240 с.

9. Сабазий. – https://ru.wikipedia.org/wiki/Сабазий.

10. Савітар. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Савітар.

11. Силенко Л. Мага Віра – В. Британія, США, Канада, Австралія, Зах. Німеччина: ОСІДУ РУНВіри, 10.979 (1979). – 1428 с.

12. Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука.– К.: Гол. ред. УРЕ, 1975.– 776 с.

13. Щокін Г. Людство і віра: Всесвітня історія народів і релігій: Енцикл.-довід. вид. – К.: МАУП, 2005. – Т. ІІ. – 640 с.

Світовит Пашник

Волхв РПК