Православ'я – Віра наших Предків

Ми славимо Праву – від того і звемося православними!

Наше духовне об'єднання називається Руське Православне Коло. Якщо питання щодо Русі виникає не часто, бо всім зрозуміло, що наша країна історично називалася Русь, а ми є русинами. За основу свого віросповідання, звісно, ми брали саме Руську Віру з її пантеоном Богів. То з назвою Православ'я виникають іноді непорозуміння. Ось не називалася так наша Віра і все тобі, бо й доказів історичних не маємо, тобто в документах не збереглося. Якщо подивитися, то й Віри нашої не збереглося, адже Велесову Книгу визнавати не хочуть, а відголоски народної творчості взагалі дехто приписує до вигадок етнографів ХІХ ст.

Така позиція зрозуміла щодо наших противників, щоб все знівелювати і сказати, що окрім юдо-євангелізму у народу просто немає іншого виходу, і тільки оцей христосівський рух приніс нам культуру. Але складно зрозуміти прихильників рідновір'я чи язичництва, які потакають чужовірам і також відкидають, як духовну термінологію, так вже й імена Богів, бо то ми в когось запозичили. Так дехто і назву Рідна Віра відкидає, бо то Володимир Шаян та Лев Силенко придумали [див. 16; 13]. Так і все можна відкинути, в тому числі і мову – теж запозичили, бо трохи не всі слова можна знайти в навколишніх народів. Чи випадково це? Хто зацікавлений в формуванні меншовартості народу?
Ще одна дивна ситуація, коли майже ті ж самі люди намагаються доводити, що нам не потрібна релігійна структура, бо кожен може сам собі молитися десь у кущах. Закликають займатися етнографією, вивченням стародавніх звичаїв русинів (це при дуже обмеженій літературі і переважно викладеній у критиці юдо-євангелістів) і ніяких відхилень, тільки те, що зафіксовано в стародавній літературі. Закидають нам, що ми вигадуємо обряди і свята і засуджують будь-які намагання переосмислити наявний матеріал. Скільки разів натякали на те, щоб ми не займалися релігією, тим більше державною, а просто бавилися у рольові ігри. Тобто визначають нам місце у клубі любителів старовини.
Ми не збираємося здаватися і маємо основну мету створення потужної державної віри на основі стародавнього віровчення нашого народу. Тому для нас важливо озброїти наших проповідників потрібними знаннями, зібравши наявний матеріал докупи. Кожен розумний народ використав всі здобуття на користь власної спільноти. І наш народ не буде бігати славити Богів в чужу країну, бо святість шукатиме на своїй рідній Богом даній Землі. І ми сформуємо свій погляд на речі, які нам знадобляться у творенні нашої Рідної Духовності.

Православ'я чи ортодоксія?

Переходимо до розгляду назви нашої Віри як Православ'я. Занурюємося у довідники і з'ясовуємо, що українське слово "православ'я" походить від грецького ὀρθοδοξία. Далі дивимося, що таке ортодоксія: від грец. ὀρθοδοξία – "пряма думка", "правильне вчення", "правовірність" "православ'я" (?); грец. ὀρθός ("прямий", "правильний") + δόξα ("думка", "слава") – твердість у вірі або проходженні будь-якого вчення або світогляду, підтримка ухвалених позицій, консерватизм, тип релігійної свідомості. [див. 10]. Якщо подивитися із здорового глузду, то "ортодоксія" ніяк не може перекладатися "православ'ям", а вірно перекладати як "пряма чи правильна думка (вчення)". Словом "ортодоксія" визначають щось загальноприйняте, традиційне: ортодоксальні погляди, ортодоксальний марксизм, ортодоксальний юдаїзм і т.п. В західних перекладах Вселенська Православна Церква, наприклад англійською, записується Orthodox Catholic Church чи Східна Православна Церква – Eastern Orthodox Church. Ніякого "православ'я" чи його відповідників тут не маємо.

Лев Силенко у "Мага Вірі" наче правильно визначив, що означає слово "ортодоксія", але підтримав і широко вживав слово "православ'я" для означення грецької віри з чисто ідеологічних поглядів: "Гомер вживав слово "докса" в значенні "чекання", "сподівання". У грецькій мові слово "клеос" "слава", і вислів "ортоклеос" значить "православний". Якщо вважати, що слова "шана", "слава", "погляд", "думка", "переконання" синоніми, то можна слово "докса" вживати в значенні "слава".

("Ортодокс джу" значить "правильно міркуючий жид", а не – "православний жид": іде мова не про "славу", а про "міркування", "визнання". Жиди, які без застережень визнають "Тору" ("П'ятикнижжя Мойсея"), вважаються "ортодоксальними жидами").

"Ґрік-ортодокс" – значить "грецький правильний погляд". Ті єреї, які в Україні (Русі) переклали термін "ґрік-ортодокс" у значенні "грецько-православний", зробили помилку? Ні. Грецькі єреї вважали, що українці-русичі, як люди навернені на грецьку віру, зобов'язані правильно славити грецьку ортодоксію, вони православні." [13, 502]. Тобто Лев Силенко поступився і своїм визначенням допоміг греко-ортодоксальній церкві стати більш слов'янською у термінах, тобто ріднішою для українців-русинів.

В Україні першою, хто почав пропагувати назву Православ'я для означення Рідної Віри була Галина Сергіївна Лозко (волхвиня Зореслава). На її чолі в 1993-му році з'являється Київська Громада українських язичників "Православ'я". Треба дати належне, що Г. Лозко активно почала поширювати рідновір'я, видавши ряд книжок. В 1994 році вийшло друком "Українське язичництво", де дослідниця написала: "Східна церква вживає язичницьке слово православ'я замість прийнятого у світі – ортодоксія. Православ'я означає: прав – всесвітній божественний закон, що править світом, та славлення – назва язичницької богослужби. Можливо так називалася стара українська віра." [5, 70]. А в наступній книзі Г. Лозко "Українське народознавство" читаємо: "Термін православ'я ортодоксальна церква перейняла у язичників, щоб полегшити навернення людей до нової християнської віри..." [6, 210]. Треба сказати, що таке просте пояснення багато людей вважають правильним, хоч і незбереглося прямої документальної вказівки, що наша віра називалася православ'ям.

Ми теж стали прихильниками цього визначення і після виходу з РУНВіри в 2000 р. пропонували вписати слово "православ'я" в назву нового рідновірського об'єднання на чолі з Олегом Безверхим, але нашу пропозицію не підтримали і зійшлися на назві Собор Рідної Української Віри. А ось вже в 2003 році при створенні іншого об'єднання на чолі з Володимиром Куровським пропозиція пройшла і об'єднання отримало назву Родове Вогнище Рідної Православної Віри. Щоправда після зміни напряму діяльності В. Куровським на московський панслов'янізм, а в подальшому і на космополітизм, назву цієї організації змінили на Родове Вогнища Слав'янської Рідної Віри. Через явне відхилення від українського рідновір'я група патріотичних людей вийшла із Родового Вогнища і створила нове об'єднання Руське Православне Коло.

Наразі це єдине об'єднання громад, що має у назві слово Православне. З одного боку у людей склався стереотип, що православною називають одну із сект юдо-євангелізму. А з іншого боку виникає прецедент: чому рідновіри також себе називають православними? І тут стає доречною проста відповідь: "Ми славимо Праву – від того і звемося православними."

Богумир Миколаїв у Требнику Рідної Православної Віри ставить питання: "Звідкіля ж узялася на нашій землі назва "православне християнство"? Літописи Х-XIV ст. переконливо свідчать, що христосіянство прийшло на Русь із Греції під назвою "віра Христова", "нова віра", "істинна віра", "грецька віра", а найчастіше "правовірна віра християнська".

Хочу особливо звернути увагу читачів, що вперше слово "православ'я" зустрічається в "Посланні митрополита Фотія Псковського» під 1410-1417 рр., тобто через 422 роки після запровадження християнства в Києві. А словосполучення "православне християнство" і того пізніше, у Псковському першому літописі під 1450 роком, через 462 роки після хрещення Руси-України. Це викликає в нас серйозне здивування! Якщо слово "православ'я" має відношення до христосіянства, чому його не використовували самі ж христосіяни протягом півтисячоліття?!" [8, 9].

Критик "рідновірського православ'я" язичник Борис Явір  не знайшов іншого аргументу, як дорікнути Богумиру Миколаєву, що "згадані рідновірські дослідники оминули такі джерела, як, скажімо, "Літописець еллінський і римський", де також згадується "православна [грецька] віра" (видання 1999 р., а перша редакція якого датується серединою ХІІІ ст.), а з контексту цілком зрозуміло, що назва стосунку до язичництва не має взагалі." [див. 18].

Розкриваємо цю книгу [див. 4] і бачимо, що цей літописець у другій редакції відносять до XV ст., а ось першої редакції тексту немає і вважають, що вона суттєво відрізнялася, її дійсно відносять до XІІІ–XІV ст. Але якщо немає тексту, то й невідомо, що там писали. А все, що пізніше писалося чи переписувалося, могло правитися згідно тогочасних обставин. Навіть якщо припустити, що таки тексти були зі згадкою "православ'я" в XІІІ ст., то все одно це досить таки великий проміжок часу від умовного хрещення 988 р.

А більше того, підкажемо вам, що вперше вислів "православна віра" згадується в київського митрополита Іларіона в "Слові про закон і благодать", який датують серединою ХІ ст. Але ось у чому проблема: це "Слово" збереглося тільки в списках XV і XVI ст. [див. 15]. Причому згадавши раз "православну віру", далі тільки "правовєріє". [див. 3]. Що ставить під сумнів достовірність запису, а текст міг бути просто підроблений. Слід наголосити, що в подальшому слово "правовєріє" нікуди не зникло, а продовжило своє існування. І щось не кричать противники Велесової Книги, що ранні христосівські твори написані набагато пізніше, а ранній літопис взагалі побудований на мітологічних сюжетах.

Явір Борис все ж погоджується: "Інша справа, що самі поняття "права" і "слава" безумовно є місцевими та самобутніми, адже церковники, перекладаючи християнські тексти, мали ще підібрати місцеві відповідники до грецьких понять." [див. 18]. Так це якраз і підкреслює, що вони підганяли христосівське віровчення під народну віру. І швидше зі стародавньої віри запозичили всіляку термінологію аби якось було звично для народу. Навіть зараз в ортодоксальній церкві на грецьке слово часто є руський відповідник. Так це не означає, що ми маємо відмовлятися від тих слів, бо їх використовує чужа віра. А саме так часто і трапляється, доходить до того, що рідновіри відмовляються від символу (та й назви) хреста, бо бачите його використовують христосівці. А те що ми цей символ маємо ще з кам'яного віку, причому в різних формах, це часто не є аргументом. Де логіка?

Православ'я в світогляді

Розглянемо світоглядні означення Православ'я. Галина Лозко у передмові до Велесової Книги писала: "У кожного народу є своя рідна правда. Рідна Правда українців – у єдності з Рідними Богами. Ця єдність підкріплена Божественним народженням і регулюється Законами Прави. Знаючи ці Закони, українець не чинить зла українцю й Рідній Землі, а всіляко намагається підтримати свого брата в усіх добрих намірах, які будуть на користь нашій державі... В Україні залишки вчення про Праву нині існують також, але вже у вигляді казок про Правду і Кривду, яких також уявляють жінками. В давніші часи поняття про Праву було ширшим: Права, Пращур, Прадід, право, правда, правий, праведний; справедливий, правитель – все це слова одного кореня". [7, 28].

Раз ми маємо стільки слів для означення духовних понять з основою "пр", то відповідно Православ'я є природним для нашої стародавньої віри, бо воно живе в свідомості народу. І ніякий чужинець нам не може ні нав'язати це визначення, ані його спростувати.

За нашим дослідженням є різні схематичні позиції трьох світів. Так за Світовим деревом Світ Божественний Права означається кроною (не тільки, як символ верхнього світу, а ще й колообігу життя і смерті – листя розпускаються і опадають згідно закону Божого), Ява – стовбуром, Нава – корінням. А на Триглаві (Тризубі) при східний орієнтації маємо: з сонячного боку – чоловіче начало, що символізує Яву, з північного – жіноче начало, що символізує Наву, а посередині – дитина, що є результатом Прі-битви між чоловіком і жінкою. [12, 15-16].

Ми звернемося безпосередньо до Велесової Книги і побачимо, що жоден сучасний дослідник не зміг би придумати такого віровчення про Праву, Яву і Наву і так поетично її описати, як це розкрито у цій стародавній книзі. Ми впевнені, що люди, які писали тексти Велесової Книги мали стару волхівську школу. У противників Велесові Книги навіть і зараз немає розуму осягнути віровчення, хоча воно є тотожним світоглядним поглядам інших народів.

Володимир Шаян писав: "Основна цінність "Книги Велеса" – це триподіл світів, в тому світ Правія, себто Космічного Права. Це поняття відповідає поняттю Ріта в Ріґведі..., у Авесті це "Аша". Це свідоцтво справжньої благородності нашого народу, який бачив Право у Всесвіті... Наш пророк чув голос Богів у споконвічному Прав'ї, себто у світі Справедливості, Права й Законності розвитку народів і людства." [16, 67,134].

"Же бо ми стидаємося Наву, Праву, Яву знати й обаполо тирла відати і доумити?" [1, ВК,1]. В ориг. "обаполо търла вєдєтє". ВТС пояснює тирло як місце для відпочинку худоби, лігво чи кубло звірів, місце тимчасового поселення. Лозко перекладає як "навколишнє відати", дослівно "обабіч стійбища відати". Але можна зрозуміти і як місце, де тиряться (б'ються). Тоді за змістом тексту виходить, що мова йде про тирло-Праву, а відати потрібно Яву і Наву.

"Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Яв, і та соутворює Живот наш. А то, коли одійде, Смерть єсь. Явь єсь текуча, і творена в Праві. Нав бо єсть по тій: до тої єсть Нава, і по тій єсть Нава, а в Праві же єсть Явь." [1, ВК,1]. Дажбог, як уособлення денного Сонця, опікується Правою і Явою, а ось Нава йому не підвладна. Бог Сонця Свентовид (західних слов'ян) має подібне правління: "І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Праві і Яві, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і через нього видимо Світ зріти і Яви буття." [1, ВК,11а]. Життя людини проходить під управлінням Прави, тому вона не має боятися Нави, допоки вони знаходяться у Явному світі. Тобто маємо нехтувати думкою про можливу смерть на полі бою: "А то є іншим навчання, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратних наших і старатися." [1, ВК,7д]. Навіть смерть і та під Божим Законом – права (праведна): "Ми є русичі, маємо гордитися походом нашим і держатися один одного, прятися до смерті правої." [1, ВК,8].

"Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо. Се істина – не єсть ми достойні бути Дажбовими Внуками!" [1, ВК,1]. Тут в поетичній формі описано, що люди нехтують законом Божим, не бережуть те що дане Богами і так не повинно бути, бо ми є внуками Дожбожими, тобто помічниками Богів на Землі.

Слід звернути увагу на похідні від Прави слова, що богославлення "правлять", тобто творять за Правою – Божим законом: "І да справимо тризну славну по ворогам." [1, ВК,7д]; "...навчити на наше письмо і нашим Богам правити требища" [1, ВК,8(3)]; "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його." [1, ВК,30]; "Жертву Тобі правим – овсяне борошно і так поємо славу і велич Твою." [1, ВК,31]; "І тим Ладобог, іже править лади родинні і благості всякі, і Купалбог, який до Митниці правити має і всячеське омовіння, і Ярбогу, іже править ярим квітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами, і Домовичами. А Сварог тими править." [1, ВК,38а].

Спільнотою також "правлять" за Божими настановами: "І так се правили п'ятнадцять віків крізь Віче. А збиратися на оний судити всяку отцовству підлягало вночі. І так се правили наші отці." [1, ВК,3б]; "І ізбирати тих мали од своїх старотців, од роду до роду – так се правили." [1, ВК,4б].

Рух у просторі – направлення і управління процесом: "Русь бо направилася до цієї землі, взятої до руських рук, і руки свої підутерла, і рекла: "Прийде убо милостинь Божеська!" [1, ВК,4а]; "Се вістиці комонські скачуть до закату Суне, аби управити його челн злат ко ночі" [1, ВК,7ж].

Разом із тим є шлях Прави, тобто рух за Божим Законом: "Та бо Путень [*Шлях] Права, а іних не повинні мати..." [1, ВК,8(2)]. А веде шляхом Прави саме Перун, для нас це важливий момент для визначення місця Бога Прі: "А й Богу Перунові-громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового." [1, ВК,11а]. А саме Права дає сили у битві з ворогами: "Се перва Права одречена [*заповідана] Отцям нашим Праотцями, держала вона у прі великій і сили давала отрощити ворогів." [1, ВК,15а].

В. Войтович "Перун"

Сварог визначається як управитель трьома світами: "Сварог, іже створив світ, – Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину." [1, ВК,15а]. Також у Велесовій книзі в розповіді про Сваргу подана структура, що відповідає Світовому дереву: "...ніже Прав княжить має. І та Прав є істинна, яко Нава совлечена [*скинута], ніже Яв дана, і пребуде віки вічні біля Свентовида." [1, ВК,26]. Тобто маємо Прав – світ Божественний, нижче Яв – світ життя, і в самому низу Нав – потойбічний світ.

Один цікавий уривок, який має натяк про Православ'я: "І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших." [1, ВК,24в]. Тобто маємо Богів Правих і ми їх славимо, що за логікою разом має утворювати Православ'я.

Велесова Книга з приведених уривків дає широке використання слова "Прав", яке є ознакою Світу Богів та їхніх Законів, що розповсюджується на людську спільноту. Звісно, що противникам Православ'я ця книга не є вказівкою, тому маємо звернутися до інших доказів.

Читаємо у Михайла Сєрякова деякі висновки: "... надзвичайно цікаво повідомлення Гельмольда про одне із західнослов'янських божеств: "І сталося, що по дорозі прийшли ми в гай, єдиний в цьому краю, який повністю лежить на рівнині. Тут серед дуже старих дерев ми побачили священні дуби, присвячені богу цієї землі, Прове..."

Те, що католицький письменник неправильно передав ім'я цього слов'янського бога, запідозрили ще в XIX столітті: "У Гельмольда ми читаємо ім'я його двояко: Prone і Prove (Proven); в першому випадку є спотворене німцями слово Перун; у другому ім'я бога було б Прав, Право, щось в роді литовського Prowe (тобто право і божество права). Але останнє читання, хоча і частіше попадається в тексті Гельмольда, ми вважаємо абсолютно помилковим" (Гільфердінг).

А. Гільфердінг рішуче відкидає розуміння Прове як Права через зайву абстрактність останнього поняття, проте сучасні дослідники не поділяють його категоричності, допускаючи суміщення обох можливих варіантів. Так, В. Пізані вважає, що ім'я Прове спочатку у полабських слов'ян звучало як prav – "правий, справедливий", будучи одним з епітетів громовержця Перуна (Пізані). На користь зв'язку Прові з Правом і Правдою говорить регулярне здійснення суду в його святилищі, а також те, що присвячений йому гай єдиний в цій землі розташовувався на рівнині; це безпосередньо перегукується з першою групою значення кореня прав в сенсі "прямий, рівний". Відсутність зображень Прове при тому, що присвячене йому місце вважалося священним у всій староградській землі, також красномовно говорить про досить абстрактний характер цього божества, що як не можна краще співвідноситься з поняттям Правди." [14, 336-337].

Образ Прова в інших описах все ж зустрічається: "Він представлений старим чоловіком, одягненим у білий колір, з ланцюжком на грудях (символ завершення кожної справи правосуддя). Його атрибути – це камінь (символ злочину) та спис (символ неминучого покарання). Незліченні складки його одягу містять наймудріші рішення. Prov носить корону гілок. Остання, однак, не приховує вух, що символізує його увагу та здатність знаходити все, щоб почути все. Ніхто не може нічого сховати від нього. Він контролює суддів і покарає тих, хто приймає неправильні рішення. Немає храму, присвяченого цьому Богові." [див. 19].

Не зважаючи на деякі розбіжності ми маємо схожість з нашим відповідником. Порівняємо з Провом опис Перуна у Велесовій Книзі: "Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть." [1, ВК,11б]. "А кому присудить Перун, ті будуть в Раю їсти їжу вічну, в Сварзі возстане, тому що загине він днесь." [1, ВК,8(3)].

В цьому контексті згадаємо аналогічне ім'я хетського Бога Pirwa (Perwa). Георгій Щокін пише, що він входив до найдавніших індоєвропейських богів, пов'язаних з першою столицею хетів містом Неса (Канес): бог-захисник Пирва (порівняй Перкунас, Перун та ін.). [17, 301]. Звісно, що ім'я тотожне слову "пєрвіє", "пєрьва", "пєрвѣ" (перша) з Велесової Книги: "Се бути перво Триглаву поклонятися маємо і тому велику славу поємо." [1, ВК,11а].

Тепер визначаємо місце Перуна на Триглаві (Тризубі) і його атрибути. За нашим схематичним розташуванням маємо: Праворуч стоїть Дажбог, що уособлює Сонце, ліворуч – Мокоша-Вода, а посередині Перун – Бог прі. Це боріння відбувається між Білобогом і Чорнобогом, що підтримує Всесвіт і творить вічне коло життєоновлення, від того день змінюється на ніч, а літо на зиму і навпаки. А своєрідна боротьба між чоловіком і жінкою породжує нове життя – лялю-дитину, тому Бога кохання Леля вважаємо проявом Перуна. Згідно цього розташування чоловік символізує Яву, жінка – Наву, дитина – Праву. [11, 9].

Так як Перун має кілька проявів, то протилежно від дитини маємо старого Перуна, що стоїть на заході Сонця, бо з того світу народжується дитина через битву між світами, так само і в інший світ маємо потрапити через битву. Звісно, не відкидаємо і третій життєвий прояв Перуна-воїна. Причому про нічне судилище згадується у Велесовій Книзі: "А збиратися на оний судити всяку отцовству підлягало вночі. І так се правили наші отці." [1, ВК,3б].

Дивимося на сам символ Триглава-Тризуба: посередині маємо образ булави, яка поділяється на копіє (цей ніж-копіє досі використовують у церкві для розрізання проскурок) і кам'яне сердечко Велеса, який ототожнюється з нижнім світом. Ось і маємо пряму схожість Перуна із Провом. Що цікаво, в церкві від Царських врат з правого боку має бути образ Ісуса-Сонця, з лівого боку Марії-Води (помилково стоїть Марія-Земля), а ось образ Перуна ми можемо бачити тільки при закритих воротах – це великий хрест-меч, який виступає охоронцем вівтарної частини – світу Прави.

Трійці можуть бути різними, вони можуть бути виключно чоловічими, як, наприклад, в індуїзмі Брахма, Вішну, Шива, чи аналогічно біблійна трійця Абрахам, Ісак і Яков або мусульманська Ібрагім, Іса і Муса, де головний Бог має стояти на охороні брами.

Є суто жіночі божества, які наближаються до образів Прави, Яви і Нави. Відповідником в скандинавській традиції є норни. Звертаємо увагу, що на картині Дж. Л. Лунд середня норна Верданді має крила і тримає терези правосуддя, праворуч Скульд має прядку (наче спис, меч) – символ того, що вона пряде нитку життя (пор. з ВК,1: "яко пряжеся, тече Яв"), а ліворуч Урд тримає надгробну скрижаль – символ потойбічного світу. Що в принципі відповідає опису Бога правосуддя Прова, який тримав в руках спис і камінь.

У Велесовій Книзі священна птаха Перуниця Матир-Сва (Слава) маючи два крила, як Зоря, може провіщати і перемогу (сходження Сонця), так і загибель (заходження Сонця): "Матир-Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщує нам побіди і загибель." [1, ВК,7є]. Матир-Сва-Слава цілком відповідає означенню Богині Права (на зразок Феміди), бо вона є Перуницею і вершить закон битви. А так як ми маємо походження від неї ("се ми маємо імено Слави" [1, ВК,8(2)]), то й славимо Рідних Богів, а відповідно і їхнє Право: "І тако пребудемо славні, яко же славимо Богів наших" [1, ВК,3а]; "Так слава наша потече до Матирі-Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів." [1, ВК,7є]; "Отцям нашим і Матерям слава, які нас учили до Богів наших і водили за руку до Стезі Праві." [1, ВК,8(2)].

«Норни». Худ. Дж. Л. Лунд (J.L. Lund) зобразив Верданді з крилами. 1884. [2].

Навіть якщо художник Лунд, за деякими твердженнями, відійшов від скандинавських фольклорних описів норн і мав вплив від інших подібних божеств, то він все одно правильно відобразив їхнє розташування і функції. Взагалі норни, як і грецькі мойри, вважаються пряхами людського життя – богині долі і призначення людей та Богів.

Мойри пряхи

Мойри були трьома сестрами, охоронницями ладу у всесвіті та в стосунках між людьми. Зображували мойр статечними жінками з кужелем, терезами, ножицями або сувоєм папірусу, на якому записані слова долі. Клото наосліп брала жереб, визначаючи ще до народження людини, якою буде її доля. Вона ж подавала пряжу, в якій містилися всі події життя. Лахесіс згідно жереба робила нитку гладкою чи грубою, відповідно життя людини ставало щасливим чи нещасливим, людина легко жила свій вік або повсюди зазнавала нещасть. Антропа записувала все життя на сувій і перерізала нитку, в цю мить життя людини обривалося. Навіть боги не могли урятувати від смерті, якщо це суперечить долі, і сам Зевс мав у мойр свою нитку. [див. 9].

Можна уявити собі наступне розташування знаряддя прядіння: на ручній прядці, як на спису, закріплюється прядиво (кужіль), це наче білі хмари, де перебувають душі Предків. Звідти прядеться нитка життя і намотується на веретено з пряслом. А життя уривається, коли ножем (ножицями) нитка обривається. Тут також бачимо вертикальне розташування світів, як і на Світовому дереві – Права-Ява-Нава.

Приведеного матеріалу нам цілком достатньо, щоб зрозуміти: наші Предки славили світ Божественних законів – Праву, як основу управління Світом, і славили його охоронця Перуна, який є справедливим суддею над вчинками людей, а разом із тим ушановували і його супутницю Перуницю Матир-Славу. Ось це і є основа нашої Віри – ми славимо Право Богів аби жили по совісті згідно звичаїв наших Предків.

Ми осмислюємо свою рідну Духовність і залишаємо за собою право творити Державну Віру на наш розсуд, виходячи із потреб народу. А також використовуємо слова, які вважаємо кращими для розуміння нашого віровчення. Правда буде за нами, бо маємо могутню Православну віру!

Література:

1.      Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7526 (2018). – 192 с.

2.      Верданді. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Верданді.

3.      Іларіон Київський. Слово про закон і благотать. – http://litopys.org.ua/oldukr2/oldukr01.htm

4.      Летописец Еллинский и Римский. – Т. 1. Текст. – СПб.: Дмитрий Буланин, 1999. – 530 с.

5.      Лозко Г.С. Українське язичництво. – К.: Укр. центр духов. культури, 1994. – 96 с.

6.      Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с.

7.      Лозко Г.С. Велесова Книга – Волховник. – К.: Стебляк, Мандрівець. – 2015, 512 с.

8.      Миколаїв Б. Требник Рідної Православної Віри. – Кам'янець-Подільський: ПП Буйницький О.А. – 496 с.

9.      Мойри. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Мойри.

10.  Ортодоксія. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Ортодоксія.

11.  Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 2018. – 72 с.

12.  Пашник С.Д. Триглав. – Запоріжжя.: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 24 с.

13.  Силенко Л. Мага Віра – В. Британія, США, Канада, Австралія, Зах. Німеччина: ОСІДУ РУНВіри, 10.979 (1979). – 1428 с.

14.  Серяков М. Рождение Вселенной. Голубиная книга. – Москва: Яуза, Эксмо, 2005. – 576 с.

15.  Слово о законе и благодати. – https://ru.wikipedia.org/wiki/Слово_о_законе_и_благодати.

16.  Шаян В.П. Віра Предків Наших. – Гамільтон: Об'єднання Українців Рідної Віри, 1987. – 893 с.

17.  Щокін Г. Людство і віра: Всесвітня історія народів і релігій: Енцикл.-довід. вид. – К.: МАУП, 2005. – Т. ІІ. – 640 с.

18.  Явір Б. Про використання терміну "православ'я" в традиції. – https://borys-javir.livejournal.com/206648.html.

19.  Prov. – https://fr.wikipedia.org/wiki/Prov.